Рада вітати на сторінках мого блогу. Мене звати Ольга, і я — частина команди проекту Bicovery.

Блог присвячений біполярному розладу і моїй боротьбі з ним. Це скоріше щоденник, ніж збірка статей,— тут буде про особисте. Я розповім про життя з біполярним розладом, про те, як це — пити ліки жменями ось вже два з половиною роки, про безперестанний пошук рівноваги, материнство, стосунки з родичами, друзями та соціумом.

Також тут з’являтимуться статті про розвиток проекту Bicovery, медичні дослідження та інформація про нові засоби для поліпшення самопочуття людей з БАР. 

Я буду агітувати звертатися до психіатра при перших симптомах наближення епізоду. Поділюсь лайфхаками, які разом з медикаментами допомагали мені виринути з депресії, або бодай трохи гасили манію. 

Розповім про досвід госпіталізацій в психоневрологічний диспансер. Я там лежала тричі, тож маю кілька цікавих історій та спостережень. 

Багато уваги варто приділити розповіді про психотерапію. Я переконана, що це одна зі сходинок на шляху до ремісії. На сторінках блогу розповім про свій досвід психоаналізу, групової терапії, реабілітаційних тренінгів. Це складний шлях, у якому я взяла перерву, та наразі спробую розповісти, що я пережила в кріслі у терапевта. Ми познайомимося з кількома видами терапії окрім психоаналізу і спробуємо розібратися, як вибрати «свого» терапевта. 

Поговоримо про працездатність у депресії і в манії. Я напишу, як міняла професії і напрямки роботи. Коли я потрапила в співтовариство людей з БАР у моєму місті, то виявила, що не одна я така. Ймовірно, ця проблема стосується й інших «барсиків» (так ми себе іноді називаємо). 

У моєму місті працює група взаємної підтримки, і я буду писати, чим вона мені допомагає.

Я багато говоритиму про стигматизацію психічних захворювань. У нашому суспільстві наявність психічних розладів зазвичай приховують, аби уникнути негативного ставлення з боку інших людей. Нас звинувачують у ліні, закликають “зібратися і не скиглити” для того, щоб подолати депресію. Нас не чують. Та найгірше те, що психічно хворі люди бояться зізнатися в тому, що потребують допомоги. Ми схильні звинувачувати себе в неправильності і ненормальності, і тим заганяємо себе в глибоку депресію. А ще нам дуже страшно піти до лікаря. Адже ми навчені оточенням, що візит до психіатра — ярлик божевільного на все життя. Нас візьмуть на облік, а таблетки обов’язково зроблять овочем.

Для подолання таких стереотипів необхідно говорити про психічні розлади – не навішуючи ярликів, пояснюючи симптоми і дію таблеток. 

До цього прагну я, а також команда проекту Bicovery. Цьому і присвячений мій блог.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Back to Top